доля

Зцілована, знесилена коханням. Червоні губи стерто, а сподівання вбито. Знесилена і випита до денця шукаю причини віднайтися у світі, де більше немає правди.

Зціпивши зуби йду назустріч долі, якою б не була вона - темною, безроздільною чи безвихідною. Моя доля десь… Десь там, де тепло чи холодно, мені все одно. Моя доля там, де людина. Та сама людина, з якою у морози буде тепло, а влітку краплі поту з мого чола прибере, у губи поцілує і на вухо тихо-тихо зашепоче: «Люба… Мила… Моя…».

І будуть цілунки, і буде світло кожного дня у віконці, і будуть знову губи червоніти, але без помади, блиску і будь-якого штучного пігменту. І в очах блиск нарешті віднайдеться, але не в сльозах гірких, а в щасливому погляді. І долоня ніколи не буде мерзнути, бо її зігріє гаряче диханні людини, яка йде назустріч своїй долі. Своїй долі – мені…